Сьогодні збила собаку.
Совість вже доїдає. Сиджу реву.
Це була плямиста біло-чорна лохмата собака сердньої величини. Доглянута, шерсть вичесана.
Через дорогу були її господарі. Я повинна була передбачити, що вона побіжить до них. А вона просто стояла, аж поки машина не порівнялася з нею. Потім різко кинулася під колеса, заверещала і побігла далі. Я не знаю, що з нею трапилося далі. Бо зі мною їхали такі циніки, які накричали на мене і навіть не дали зупинитися. Через 10 хв. я повернулася, але там вже нікого не було. Я так хочу виріти в те, що вона залишилися живою.
Я дуже люблю собак. Коли моя кавказська вівчарка вмирала від піроплазмозу, я ніколи не почувала себе так кепсько через те, що її не можна було врятувати. А тут я сама вдарила собаку. Як подумаю, що люди, які її люблять чи любили, зараз мене кленуть..
